ЗНАКИ ЛЕМКІВ
Я не історик, а дизайнер. Мої вміння спираються на основах синтезу і саме тому, перш ніж перейду до головної теми,
пригадаю деякі історичні події, котрі в значній мірі впливали на формування історії народів, а в першу чергу німців,
поляків, українців. То ж коли германські племена почали переміщатися з півночі на південь – слов’яни назагал жили в
згоді поміж собою, а їхні території сягали від Дону по Шпреву. Такі міста, як Берлін, Майсен чи Дрезден заснували
слов’яни і сліди їхнього перебування на цих землях ще донедавна я оглядав на власні очі. Під кінець першого тисячоліття
по Христі германи почали витісняти західних слов’ян з їхніх земель. Новоутворена Римська Імперія Німецького Народу
створювала досконалі можливості до насильної христіанізації, за якою йшло підкорювання вогнем і мечем поганських
племен, в основному слов’ян. То ж, коли уважно приглянемось пануванню німецького Оттона і польського Мєшка, то
зрозуміємо, звідки виводиться ідея drang nach osten. Наслідки цієї ідеї ми всі переживали ще недавно, під час
Другої світової війни. На жаль, не всі усвідомлюють, що вона й далі жива і діє поміж нами, лише поміняла свій вигляд,
але напрямок той самий, osten.
Приблизно тисячу років тому і в руській, і в лядській землі послуговувалися мовами дуже подібними до себе, тому тоді
перекладачі були не потрібні. Руські князі і польські королі були споріднені поміж собою на всякі можливі способи, тому
воювати проти себе якось не випадало. Татаро-монгольська навала на деякий час перервала наші зносини і ніякі браття
во Христі не прийшли нам на підмогу, а шляхи з Києва до Кракова позаростали травою. Ця перерва тривала не так довго,
як нам внушають чужі історики, і на шляхах з Києва у Краків знову стало тіснувато. Коли сьогодні поглянемо на мапу Польщі,
то поміж Львовом і Краковом віднайдемо стародавні назви таких міст, як: Перемишль, Ряшів, ДвіКози, Судомир, Криниця
та інші. Тут ми жили, перемишляли, пановали і перед в’їздом у Краків поїли коней у „Хиляковій Криниці”.
А
де ж тота Лемківщина?! А вона якраз на цьому стародавньому шляху і
її люде – потомки князівські, а їх знаки – руські.
То де ж вони тепер? А запитайте у тих ідеологів від drang nach osten і вони вам розкажуть, чому тих лемків прогнали
у безвісти, чому я пишу про це як про щось, що було, але вже не є! І якби їм було цього замало, ще й називають їх якимись
волоськими пастухами, а в їхніх церквах повставляли свої вівтарики і так моляться у краденому.
Коли відомий усім етнограф Юліян Тарнович в половині минулого століття почав досліджувати найдальше висунуті на
захід землі руських людей, яких прозивали лемками, він зорієнтувався, що їхні прадавні обряди, звичаї і побут швидко
витісняє безлика маломістечкова культура, і що іншого порятунку вже немає, як тільки якомога скоріше описати все те,
що ще збереглося в далеких закутках цієї гірської країни. Мене найбільше зацікавила його книжка про матеріальну
культуру лемків, бо саме в ній я віднайшов ті коріння, які зв’язують лемків з їхнім материком. Хочу також звернути увагу
на те, що в книжках Тарновича немає ніяких вчених премудростей. Він, як етнограф, піддався щирості і простоті матеріалу,
який досліджував, і коли сьогодні сягаю по його тексти, перед моїми очима постає як жива вся та країна з її людьми, з їхнім
побутом, звичаями, віруваннями і своєрідною лірикою їхніх співанок.
Повертаючи до головної теми, хочу звернути увагу на ті фрагменти книжки пана Юліяна, де він описує побудову і розписи
лемківської хати. Отож, коли чоловіки вже побудують хату, тоді жінки намазують протеси земною ропою або товченою цеглою,
змішаною з олією. Щілини між протесами забивають мохом і обмазують глиною, а потім білять вапном або жовтою глинкою.
Обрамування вікон білять вапном з синькою або намазують світло-жовтою глинкою. Довкола вікон рисують круглі колеса
з лучами (символами сонця і життя). Поміж вікнами зеленою фарбкою вимальовують смерічки. Довкола вікон малюють сонця
наперемінно з квітами життя або теж малюють листки барвінка, що означає вістку, лист від миленького, щастя в рідні.
На вхідних дверях на чорному або цеглястому фоні вручну рисують круглі колеса сонця, зорі, квіти, листки, а посередині
родове дерево з таким числом відгалужень – скільки членів рідні вивелося від діда-прадіда. З приходом нового члена рідні,
родового дерева не перемальовують, а тільки додають нову галузку від долини. Давніше на вхідних дверях і міжвіконнях
малювали свастя (ломані хрестики). На своїх раменах вони мали додаткові перехрестики, що означало помершого діда,
батька чи меншого брата. Для жінок хрестиків не присвячували. Вуглини-клини поперечних стін, що відділяють кімнату від
сіней, розмальовували у сонця і майзілля (галузки барвінка). Вуглини-клини поперечних стін, що відділяють сіни від стайні,
розмальовували смерековими глицями або тряскою, що росте на глинкуватій ріллі. Так робили для того, щоб бусорка (відьма),
коли прийде до обори заворожувати худобу, тратила зір на закарлючках вуглових мережок. Отже, підсумовуючи вже сказане,
палітра кольорів лемківської хати є така: земна ропа, товчена цегла з олією, біле вапно з синькою, жовта глинка (охра) і зелена,
яку привозили з міста. Як видно, палітра така собі, невибаглива, як у майстрів італійського відродження.
То чого ж ви, браття лемкове, нині не розписуєте своїх хат отими хрестиками, барвінками і свастями? Чи соромитесь, чи так не
випадає в Гамериці, Канаді, Україні і Бог зна де ще таке творити? Чи ви такі бідні, що на фарбунок не маєте? А може вам ся здає,
що ви вже не лемки? Не рахуйте на це, бо при першій нагоді вам пригадають, хто ви і звідки ви. А може запитаєте автора цих
рядків, чи він сам вже розмалював свою хату? Відповім відразу, що ні, але маю надію, що моя ідея вам припаде до смаку і всі
разом виставимо свої знаки і подивимось, як тоді будуть люде до нас відноситись. Гадаю, що краще.
Володимир Паньків, березень 2010