Może przypadkowo, a może i nie, rozglądałem się za filmem Hoffmana o historii Ukrainy, aż tu dostaję od kolegi z Polskiego Radia e-mail`a, że za parę dni będą wyświetlać ten film w jakimś kinie przy Trakcie Królewskim. Chwyciłem za klawiaturę i znalazłem to kino Rejs, i ten festiwal Sztuka dokumentu, i film Hoffmana Ukraina,narodziny narodu. To żaden film, to ogromny, czteroczęściowy fresk, wszyscy mówią, że historyczny, ale ja tak nie uważam. Jak na mój gust, jest to dramat, monumentalny jak Guernica Picassa, niby łopatą wkładający we łby spadkobierców zacietrzewionych lachów i hardych kozaków pospolitą prawdę, że gdzie dwóch się bije – trzeci korzysta. Dwa dni oglądaliśmy w  malutkiej salce to nie mieszczące się w żadne ramy widowisko. Potem była dyskusja na takim sobie poziomie. Z tej dyskusji dowiedziałem się, że Ukrainę bardzo przychylnie i ze zrozumieniem przyjęto we Lwowie, na Ukrainie lewobrzeżnej przyjęto chłodno, a miejscami wrogo, zaś w USA w ogóle nie przyjęto. Nie dziwię się, bo to specyficzna emigracja, ale tu nie miejsce, żeby ją omawiać. Pomyślałem sobie, że mało kto widział ten film i że warto napisać parę zdań, dlatego zacznę, jak przystało na internautę, od końca.

Otóż Ukraina i Polska na przestrzeni ostatnich kilkunastu a może i więcej lat żyją w przykładnej zgodzie i nic nie wskazuje na to, by ten sojusz miał się pogorszyć. Rosja, poważnie okrojona przez rozpad ZSRR i Niemcy, również nieźle okrojone po II wojnie światowej coraz dobitniej domagają się zmiany tego stanu. Przejawy tych tendencji obserwujemy w solidarnym Rosji i Niemiec sprzeciwie przeciwko przyjęciu Ukrainy do UE i NATO, a także zmasowanym akcjom prowokacyjnym w mas mediach, które mają na celu osłabienie politycznej i kulturalnej współpracy Polski i Ukrainy. Rosja i Niemcy widzą, że sojusz Polaków z Ukraińcami jest najważniejszym, jeśli nie jedynym gwarantem ich suwerenności i nietykalności granic ich państw, dlatego starają się wszelako osłabiać ten sojusz. Film Hoffmana jest niczym innym, jak tylko przypomnieniem tragicznych dziejów obu narodów. Jest też przywołaniem do wyciągnięcia praktycznych wniosków z tych bezsensownych bratobójczych zmagań, do zaniechania tych ciągłych licytacji tego, kto więcej i kto okrutniej... Film pokazuje, jak wołaliśmy o pomoc naszych wrogów i ci nam pomagali i rośli w siłę aż w końcu, rozszarpali nas i podzielili między sobą. Czy teraz też posłużymy się obcymi w sporach o jakieś miasteczko czy włość?! W filmie nie znajdziemy odpowiedzi na to pytanie, natomiast w każdej gazecie przeczytamy, że dzisiaj, 1 styczna 2009 roku Rosja odcięła gaz dla Ukrainy. Obym był złym prorokiem.
wpdesign

Росія атакує Україну
Залежна від російського газу частина Європи з напруженням спостерігає за другим вже
з боку Росії газовим шантажем України. Європейський інтерес в цій справі зводиться до турботи про безперебійність постачання „блакитного палива”. Найяскравіший прикладом цього є відмова Чехії як країни, що нині тримає кермо Європейського союзу, від посередництва між Росією та Україною у розв’язанні цього конфлікту.
Український дипломат Олександр Чалий висловлює з цього приводу здивування і каже, що Європа демонструє нерозуміння процесів, які відбуваються у східній її частині. Росія підраховує європейську ціну газу для Європи за однією формулою, а за іншою для України. Вона робить це, незважаючи на підпис Путіна, що стоїть під міжурядовим меморандумом про трирічний період переходу України на європейську ціну за російський газ. Фахівці наголошують, що базою її формування є ціна на нафту, яка останнім часом різко впала. Отже, на основі яких критерій росіяни нараховують Україні європейську ціну майже вдвічі більшу ніж ціна для Німеччини? Можливо у німецькій ціні враховується послідовна позиція Німеччини проти прийняття України до НАТО?
Росія, як і у випадку її агресії на Грузію, готує для світу обґрунтування своєї позиції. Враховуючи, грузинський досвід, коли за неповних п’ят місяців від початку російської агресії, світ полишив Грузію зі своїми проблемами, Росія демонструє неабияку самовпевненість і по відношенню до конфлікту з Україною.
Звичайно, що з приводу російського газового шантажу в Україні радіють ті, хто нинішню ситуацію вважає білим конем, який поверне їх до влади. Партія регіонів у своїй заяві переконує своїх прихильників, що газовий конфлікт це наслідок бездарної політики Президента України і прем’єр-міністра, і що нинішня ситуація становить загрозу національній безпеці держави.
Регіонали доводять для свого електорату, що відверта „антиросійська" політика нинішньої влади привела до зростання напруги не лише в українсько-російських відносинах, а й на континенті в цілому.
Судячи з закликів Януковича до підйому всієї України, він знав, що Росія піде на Україну газовою війною, щоб спровокувати у ній державний переворот. І він, задля майбутнього президентства, погодився на цей московський сценарій.
Як каже вже згаданий О. Чалий, нинішня команда, яка веде переговори з Росією, на відміну від команд минулих років, є професіональною і твердо стоїть на позиції національних інтересів.
Володимир Литвини, відчуваючи на своїх плечах особливу місію, подався до Москви напередодні нового року „гасити" пожежу. Там його вислухали, а потім пояснили, що Москва хоче від України за газ по ціні, яку може витримати українська економіка. У росіян з цього приводу незмінний набір вимог: відмова України від вступу до НАТО, доля Чорноморського флоту після 2017 року та державний статус російської мови в Україні.
Голова комітету у справах СНД Ради верхньої палати Російської Федерацій Володимир Густов прямим текстом заявив: „визначайтеся, ви з ким, з Росією чи з НАТО? Тоді і газ буде за іншою ціною". Враховуючи факт, що світова ціна на нафту падає а ціна газу прив’язана до неї, то придумують „зовнішніх ворогів”, щоб відволікати власне суспільство від внутрішніх проблем які насуваються. І саме газовий „конфлікт” з Україною яскравий приклад цього.
Мирослав Левицький, 7.01.2009, Київ